Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2025 року № 14203 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026–2027 роках» у 2026 році на державному рівні відзначатиметься 500-річчя з дня народження Василя - Костянтина (Костянтина-Василя) Острозького (1526–1608).
Князь Василь-Костянтин Острозький був одним із найбагатших і найвпливовіших магнатів свого часу. Це одна з найвпливовіших постатей в українській історії, якого сучасники називали «некоронованим королем Русі». Він був київським воєводою, сенатором Речі Посполитої та найбільшим тогочасним землевласником. Він став засновником першої в Східній Європі вищої школи - Острозької академії, підтримав видання Острозької Біблії, опікувався православною церквою, обороною українських земель і розвитком культури, один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Під його покровительством розвивалася полемічна література, формувалися інтелектуальні традиції. Його діяльність значною мірою сформувала інтелектуальні та духовні процеси в Україні кінця XVI - початку XVII століття
Василь Острозькийнародився 2 лютого 1526 року або в один з наступних днів (йому мало виповнитися 15 років під час тижневих святкувань Громниць (Стрітення, 2 лютого за юліанським календарем у 1541 році). Він був молодшим сином князя Костянтина Острозького від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою.
Свої дитячі роки Василь-Костянтин провів у Турові, біля матері. Зростав в атмосфері слави свого батька і здобув добру освіту. Зокрема він знав латину, вільно володів польською та церковнослов'янською мовами, знав прийоми риторики, впевнено орієнтувався у царині світської та священної історії, розумівся на богослов’ї, на практиці засвоював військову справу, беручи участь у спорадичних боях з татарами на прикордонні. Одна з перших згадок про бій молодого князя з ординцями датується 1547 роком. Політичну кар'єру він розпочав 1550 року, отримавши від великого князя Литовського посаду старости Володимирського і маршалка Волинського.
З середини 1540-х років в офіційних документах Василь Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям – Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад один мільйон злотих. Костянтин Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.
У січні 1553 року одружився із Софією з Тарновських гербу Леліва – донькою Яна-Амора Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана.
У 1559 році Василь-Костянтин Острозький став воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Костянтина-Василя Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях. У 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої.
1569 року став сенатором. Був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року та підписав її.
Коли у 1572 році зникла династія Ягеллонів, Василь-Костянтин Острозький був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала також і Османська імперія. Цьому завадило те, що князь вважався «вождем схизматиків». Згодом, у 1598 році, після смерті царя Федора I Івановича, був претендентом також і на московський престол через спорідненість з Рюриковичами.
У 1574 році Василь-Костянтин Острозький переніс князівську резиденцію з міста Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом тогочасного італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
Хоч Василь-Костянтин Острозький і не був видатним військовим діячем, як його батько, він виявився талановитим політиком та справжнім захисником православної віри. Його рішуча опозиція Берестейській унії 1596 року, яка мала на меті об’єднати православну та католицьку церкви під владою Папи Римського, зробила його ключовою фігурою в боротьбі за права православних українців у Речі Посполитій. Князь відмовився прийняти унію, залишаючись вірним православ'ю, і підтримував тих, хто був вірний цій вірі.
Сучасники, навіть і його опоненти, свідчать, що князь відзначався глибокою релігійністю та аскетизмом, «мав у народі авторитет і популярність, особливо за свою побожність. Він сам міг цитувати псалми та гімни. Коли виходив на хори, закривав двері, щоб не бачили його молитви. Святою була для нього Чотиридесятниця: у перший день виступав з Острога до монастиря Дубенського, де в церкві Спаса княжу велич змінював чернечим смиренням. Кормився дуже мізерними стравами упродовж усіх сорока днів, незважаючи на свої старі літа».
Він був фундатором багатьох храмів і монастирів, заснував чоловічі обителі в Черчицях під Луцьком і в Любартові, жіночий монастир під Дубном, відновив Спаський монастир у Дубні й розширив монастирі у Дермані, Дорогобужі й Степані. У його володіннях діяло близько двадцяти православних монастирів. Князь також виділяв кошти на монастирі поза своїми володіннями, наприклад, святого Михаїла та святого Кирила у Києві, преподобного Онуфрія у Львові, а також на Києво-Печерську лавру, де були поховані його батько та прадід. Окрім того, князь у своїх маєтках будував багато нових церков.
Рід Острозьких тісно взаємодіяв із Києво-Печерською лаврою. Саме в Успенському соборі Лаври Василь-Костянтин увічнив пам’ять свого батька, встановивши величний надгробок, виконаний майстром Себастьяном Чешеком. Ця пам’ятка простояла понад 360 років і вражала сучасників своєю величчю, поки не була знищена під час Другої світової війни.
Ще одним важливим символом взаємодії князя з Лаврою є збереження в її стінах унікальної золотої медалі з портретом Василя-Костянтина.
Цей медальйон із золота високої проби вагою 35 грамів, віднайшли восени 1898 року в Успенському соборі під час ремонту. Тоді на хорах біля лівого вівтаря преподобного Феодосія Печерського відкрили закладену нішу, в якій були чотири посудини та деревʼяна діжка з величезним скарбом вагою майже в 300 кг. Усі ці золоті та срібні монети й медалі Лавра в наказовому порядку продала за 65 тис. карбованців імператорському Ермітажу у санкт-петербурзі. Серед них був і медальйон з Острозьким, що, на жаль, лишається в російському музеї.
Портрет на аверсі дуже цінний з іконографічної точки зору, тому що реалістичне трактування зображення князя дає право гадати, що тут досягнуто дуже близької подібності.
Ця медаль не єдине свідчення того, що Лавра протягом століть шанувала пам’ять князя та його родини. Це підтверджують і численні записи в монастирських Поменниках.
Однією з найбільших заслуг Василя-Костянтина стало заснування Острозької академії у 1576 році. Це був перший навчальний заклад вищого типу на українських землях. Він став центром освіти та духовного життя, де викладали найкращі науковці свого часу, зокрема греки та українці. Академія відіграла надзвичайно важливу роль у підготовці української інтелігенції та духовенства.
Князь заснував перші дві друкарні в Україні – в Дермані та Острозі. Запрошений ним друкар Іван Федоров створив Острозьку Біблію, яка стала першим в Європі критично-науковим виданням біблійних книг, укладених на основі різних текстів. Подібного роду видання в Західній Європі з’явилися лише в 90-х роках ХVІ століття, тобто через десять років після появи Острозької Біблії. Саме ця Біблія стала канонічним текстом для християн, котрі використовували в богослужінні старослов’янську мову.
За сприяння Василя-Костянтина Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.
Також в Острозі під покровительством князя розвинулася полемічна література – предтеча української новочасної літератури. Сам князь виступав замовником полемічних творів, друкував їх на свої кошти й винагороджував авторів.
Засновник шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році. При Богоявленській замковій церкві (мала статус кафедрального собору, один з найзначніших православних храмів того часу) виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.
Михайло Грушевський назвав діяльність К.-В. Острозького «першим національним відродженням України».
Великий князь України – Василь-Костянтин Острозький помер 13 лютого (23 лютого за Юліанським календарем) 1608 року і був похований у замковій Богоявленській церкві.
Постать Василя-Костянтина Острозького дуже вагома в українській історії. Його внесок у збереження православної віри, підтримку української культури та освіти дозволяє вважати його одним із символів української національної ідентичності того часу, а досягнення як культурного діяча, просвітника і покровителя освіти залишаються важливими для українців і сьогодні.
В нашій бібліотеці діє книжково-ілюстративна виставка «Велич постаті української історії «Князь Василь-Костянтин Острозький» 500-річчя», фотовиставка «Замки князів Острозьких», проводяться лекції, історичні години, перегляди анімаційних історій про князів Острозьких та ін.
